Художник Михайло Бойчук яскравий представник розстріляного відродження та ворог соцреалізму, якого просто стерли з нашої історії. Але не змогли стерти пам’ять по всьому світу. Михайло Бойчук, творчість якого створила новий погляд на мистецтво, заклав багато новаторських ідей. Основна з них, що мистецтво повинно бути доступним кожному, а не ховатися по виставках. Воно повинно інтегруватися у суспільне життя та побут. Це не тільки картини на стіні, а й розписи на посуді, килимах, меблях, одязі, книжках та будь-чому іншому. Мурали на будівлях зараз популярні та це вже було у 20х роках минулого століття. Разом з учнями робив мурали у техніці фрески. До наших часів майже нічого не дійшло, бо совєцька влада знищила і роботи, і художника, і учнів.
Михайло Бойчук, коротка біографія
Виріс у багатодітній сім’ї у селі Романівка, це такий невеликий куток цивілізації у Тернопільській області. Враховуючи час його народження (1882 рік), про американську мрію тут навіть не здогадувалися та слово кар’єра було не знайоме. А ось стати землеробом це те, що всіх чекало. Почав рано малювати і це помітив шкільний вчитель, дав оголошення у газету, що шукає наставника талановитому хлопцю. Відгукнувся Юліан Панькевич, на той час вже відомий художник. Він безкоштовно навчав сільських дітей малюванню. Робив багато ініціатив у напрямку розвитку української культури.
Вже далі, через наставника, Бойчук познайомився з Андреєм Шептицьким. Шептицький був зацікавлений у вихованні покоління талановитої української молоді, тоді вже починалося становлення УНР і потрібна була національна еліта. Бойчук навчався у Львові, Кракові, Відні, Парижі, Мюнхені. Простий сільський хлопець знав Німецьку, Французьку та Італійську мови (а ти досі не вивчив англійську). Досліджував роботи видатних митців з усього світу. Потрапив у хвилю модерністів та був особисто знайомий з Моне, Деґа та Пікассо. У Парижі проводив персональні виставки та знайшов кохання. Перша дружина Софія Нелепинська також його учениця. Вона настільки захопилася Михайлом Бойчуком, що вивчила українську мову, кухню та традиції. Відчувала себе більше українкою ніж полячкою.
Як австрійський підданий проходив службу у Хорватії. У період Першої світової потрапив до росії у полон. Ця частина життя не дуже відома. Потім зайнявся реставруванням ікон. Був професором та ректором у Київській національній академії мистецтв та архітектури. Постійно проводив час зі своїми учнями. Михайло Бойчук та його школа, яку стали називати «Бойчукістами» жили в академії, готували їсти, створювали побут і авжеж малювали. Одна з робіт збереглася саме у навчальному закладі, бо бойчукісти розписували стіни у аудиторіях та коридорах. Коли знищували роботи митця, то просто замазали все штукатуркою і це законсервувало зображення. У наш час, як завжди проблеми з реставрацією, через брак коштів, тому воно потроху сиплеться.
Михайло Бойчук — картини
Щоб краще все зрозуміти, треба зануритися у життєвий час художника. На його формування припало створення Української державності та національно творчі процеси. Він захоплювався ідеями Грушевського та мріяв про незалежну Україну. У кожної нації є своє мистецтво, на той час поляки активно створювали нову польську культуру. І це наштовхнуло Бойчука на роздуми. Прийшов час нового українського мистецтва, треба було осмислити, яким воно повинно бути. Він вивчав нашу історію та світовий живопис, щоб сформулювати свої власні ідеї та новаторські бачення.
Звідки почалася наша історія — з Київської Русі.
Яке характерне мистецтво там було — Візантійський Іконопис.
Враховуючи, що до цього Бойчук Михайло був учнем Юліана Панькевича, який малював ікони з елементами українських символів, це вплинуло на нього. Михайло Львович проводив багато складних реставрацій ікон, мозаїк та фресок у монастирях. Я думаю, що це йому допомогло у формуванні свого стилю. Досконало вивчив Візантійський іконопис. Почав свої дослідження з витоків. Але ж навіщо малювати те, що вже було? Так ,і тому, треба було міркувати далі. Урбанізація та технологічне життя міста перемішувало людей і ідентичність втрачалася серед різноманіття. Архаїка, традиції та вірування, збереглися у селі. Виникла ідея поєднати іконопис та побут українства. На виставці в Парижі, роботи Михайла Бойчука викликали велике захоплення та зацікавлення, це було новаторство. Пропоную розглянути кожну картину окремо і зрозуміти в чому там прикол. Потім зможете з поважним виглядом розбиратися у мистецтві, скрізь тільки плюси.
Автор: Я. Музика (учениця, яка змогла зберегти деякі роботи Бойчука)
Таємна вечеря
Найпопулярніший біблійський сюжет з часів Да Вінчі. На перший погляд ми бачимо, що Ісус сидить зі своїми послідовниками і зрадником. Розбираємося більш детально. Виглядає, як щось прадавнє, але це ікона зроблена на «сучасний» на 1913 рік манер. Хоча так одразу і не скажеш. Все побудовано на геометрії: круглий стіл, складки на одежі, німби, чашки, прямокутні сидіння, чіткі лінії — це ознаки модернізму. Бойчук тут також додає контекст, проходить крізь епохи. Стіл круглий, а не прямокутний, зображення ранньої християнської традиції. Як і риба, ранній символ віри в Ісуса. ІХТІС з грецької перекладається, як «риба», слово є абревіатурою Ісус Христос, Божий син, Спаситель. Тому її зображення можна помітити на ранніх візантійських іконах. Чаша виконана на мотив козацького бароко. Картина намальована у зворотній перспективі. Коли далекі від глядача об’єкти зображаються великими. Це дає змогу при перегляді, потрапити у сюжет роботи і не помічати зовнішній світ, тобто стати частиною дійства. На сучасних людей таке враження вже не справляється. Але коли це з’явилося, то трохи шокувало глядачів. В церкві досі створюється неповторний ефект у поєднанні з архітектурою, зображення просто поглинає у себе.
Пророк Ілля
Ця робота приклад впливу модерністів, тут прослідковується кубізм. Ми бачимо чіткі лінії, геометрію. Як відомо Бойчук був знайомий з Пікассо. Сам сюжет простий. Цей пророк виступав за єдинство бога і засуджував язичництво. Пасхалка до хрещення Русі. Творив дива, робив пророцтва. Зображений сидячи у пустелі, де за Біблією його кормили ворони.
Богоматір та Святий Іоан
Богоматір написана у 1910 році. Яскравий блакитний колір, один з улюблених Бойчука. Робота з кольором відсилає нас до імпресіоністів. У мозаїки святого Іоана ми бачимо, як автор застосовує колір у фресках. І тут дуже видно характерне зображення рук. У візантійській традиції були проблеми з їх написанням. Художник довго працював над написанням кінцівок, часто впізнати картини Бойчука можна саме за руками.
Картина Дівчина
На цій картині сільський сюжет зі збереженням традицій іконопису. Він прослідковується через риси обличчя та руки. Жінка біля дерева жест благословення. Чому дівчина сільська? На той час тільки селяни так зав’язували хустки, а не містяни. Яскраві кольори поєднуються зі спокійними і це напрягає. Цей твір приклад імпресіонізму.
Куди без комунізму?
Далі перейдемо до такого етапу творчості, де почалися зображення совєцького побуту. Чому так сталося, все дуже просто. Сталася радянська окупація України, червоні конкістадори остаточно захопили Київ. І щоб якось задобрити місцевих, почали проводити політику, за якої нації мали право розвивати свою культурну спадщину в середині совєцької держави та вийти з її складу за бажанням. Місцева інтелігенція з радістю все це з’їла, за що потім і поплатилася. У ті часи Михайло Бойчук та його школа монументального мистецтва, щоб вижити бралася за держзамовлення. Малювали агітаційні банери, транспаранти, портрети совєцьких діячів, розмальовували агітпоїзди. На цій хвилі Бойчука обрали засновником, ректором та професором Академії образотворчого мистецтва та архітектури у Києві. Він мав не аби який світовий авторитет, тому краща кандидатура з усіх. Учням казав:
«Не бійтеся втратити індивідуальність. Хто краще працює, до того приглядайтесь. Не треба боятися запозичувати в іншого, треба намагатися зробити краще. Індивідуальність сама виявиться, коли майстер визріє».
Вчив послідовників взаємодіяти з простором, кольором, ритмом та застосовувати теоретичні знання на практиці. А реалізувати це все вдалось на муралах. Він був кращим муралістом у совкє і отримував багато замовлень. Так було розписано Луцькі казарми в Києві та Червонозаводський театр у Харкові.
У 1929 році у газеті "правда" зазначили: «українські художники — Касіян, Седляр, Падалка, професор Бойчук та інші — майстри європейського масштабу». Було розкуплено всі експонати з українського відділу на національній виставці архітектури, дизайну та майстерності, яка проходила у 1930 році у Стокгольмі.
Привіт від НКВС
Якщо ми подивимося на пізню творчість, то вона підтримує радянські наративи: мір, труд, май. За часи леніна чистки були не такі агресивні, політика тільки вкорінювалась. А сталін вже почав масовий терор націй та їх інтелігенції. Бойчук для них з усіма своїми соціалістичними картинами всеодно виглядав надто прозахідним. Ці його кольори, абстракції не підходили течії соцреалізму. Мистецтвознавець Дмитро Горбачов у книжці "Случаї", переказує усну легенду (оскільки вона усна, самі розумієте достовірність) про Малеєвича. Начебто він висловився так про роботи Бойчука: «Ви малюєте сучасних робітників як іконних святих. Тут є невідповідність. Це все одно що Рамзес ІІ балакав би по телефону або сучасний кравець шив би смокінг Ісусові Христові». Далі пішли відгуки і відвідувачів на його роботи, наприклад у Хаджибейському Лимані (Одеська область), що у приміщеннях з фресками гарно, як у церкві.
Ідеологічно твори не суперечили політиці, але стиль малюнка заважав. Бо тоді, як ми знаємо, релігії місця не було, панував атеїзм. Роботи визнали шкідливими. Картини вилучили, мурали та барельєфи збили, розписи замалювали. До нашого часу збереглися здебільшого начерки, ескізи, копії.
Михайло Бойчук не сприйняв соцреалізм, насаджуваний більшовицькою партією, і це мало для нього трагічні наслідки. 25 листопада 1936 р. митця заарештували і звинуватили у буржуазному націоналізмі та шпигунстві на користь Німеччини, а в 1939 німці вже були союзниками. Художника разом з колишньою дружиною Софією Налепинською-Бойчук та учнями Іваном Падалкою та Василем Седляром було розстріляно у 1937 році і закопано у Биківні під Києвом (Жахливе місце масових захоронень українських митців, на яке потім звернув увагу громадськості Василь Стус).
Михайло Бойчук і його школа не були забуті. Саме через учнів відродилися його ідеї та стиль вже у 1960 роках. Цей феномен стали називати Бойчукізмом. Хоч в академії, були вилучені всі матеріали, затерті всі таблички і заборонено навіть вимовляти прізвище. Але мистецтво перемогло фізичну смерть автора, він став безсмертним у своїх учнях та ідеях.
Дивіться більше в нашому телеграм: