Назар Білик — український художник та скульптор. Народився у Львові у сім’ї художників, зараз проживає в Києві. Багаторазовий учасник виставок та симпозіумів. Його роботи можна побачити не тільки в Києві, а й у всьому світі. Митець, який достойно представляє нашу країну. Першу освіту отримав у Київському інституті декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука. Навчався у Київській академії мистецтв, наразі там і викладає. Його роботи охоче розкуповують на аукціонах.
Про Назара Білика
Творчість для Назара Миколайовича — це процес пізнання, спосіб дослідження себе і світоустрою. Щоб творити вільно, йому довелося змінити своє життя. Більшість митців так і не можуть реалізуватися, бо гранти отримувати складно, а заробляти потрібно. Скульптор поступово відмовився від робіт на замовлення, щоб нарешті почати творити. І такі різкі зміни пішли на користь. Він радий, що були час та можливість займатися улюбленою справою. Президентський грант, який Назар Миколайович отримав, дозволив втілити його цікаві проекти, які відходять від грантових концепцій. Фінансів вистачило, щоб відлити роботи у бронзі. Міністерство культури зазвичай не виділяє гроші на сучасне мистецтво, вони віддають перевагу пам’ятникам. Але це застаріле бачення. Будемо сподіватися і долучатися, щоб ця позиція швидше змінювалась.
Поняття скульптури для Назара Білика доволі класичне — це форма у просторі. В деяких роботах він відходить від цього, досліджує не сам об’єкт, а фіксує простір навколо нього. Зазвичай митці не опрацьовують середовище, але з цим також важливо взаємодіяти, щоб виходити за рамки і досліджувати ілюзії сприйняття глядачів. Для створення скульптури треба три етапи:
ліпка форми;
зняття форми;
закидання гіпсом, для формування об’єму.
Гіпсові форми просто викидаються після використання. Але скульптор зацікавився у цих частинах і вирішив працювати з ними. Для нього цей процес став важливішим за закінчений твір. Тепер основа це смислова наповненість, а не форма вираження. Візуальна реалізація має сенс у контексті розкриття теми твору. Людям цікаві вони самі, тому краще працюють людино центричні теми.
Назар Білик «Дощ»
Скульптуру «Дощ» ви можете побачити в Києві на пейзажній алеї. Копію цієї роботи придбали у Turn park штат Массачусетс США, у Кейптаун в Південній Африці та на захід Франції у ландшафтний парк у місті Етрета. Вона зроблена зі скла та бронзи. Символізує спокійний стан роздуму та самозаглиблення. Пошук для художника починається тоді, коли людина підіймає голову в гору. А крапля символізує певну відповідь. Робота доволі чутлива. Розташована на зламі верхнього та нижнього міста, на зламі простору. Фоном для об’єкту є небо та хмари.
Скульптура зроблена у людському масштабі. Обличчя також не видно, тому простіше поставити себе на місце її місце. Символізує стан усамітнення та бажання побути наодинці, щоб розібратися у собі. Таке самовідчуття дозволяє зібрати себе до купи, зупинитися та зрозуміти куди рухатися далі. Дивишся в середину себе і прагнеш в гору. У такі миті приходять важливі відповіді на складні питання. Композиція та місце розташування допомагають людям асоціювати цю роботу з собою у просторі великого міста.
Інша робота «Лапки» виставлялася на бієнале SMACH у Доломітах в Італії. Робота про Батьківщину, дуже чутлива у наш час. Вона спонукає задуматися, що для кожної людини є дім. Те, що береться в лапки піддається сумніву, але також і фіксує побачене. Тому дивлячись на гірський пейзаж крізь лапки у динамічному світі, кожен закладає власні сенси у відчуття дому. Залежно від локації міняється контекст і смисл.
Першочергово скульптура була створена у 2014 році на косі Бирючий острів. Це був мистецький простір, де творці могли вільно працювати під солнцем на пляжі. Легкі відчуття і відкритість до творчості. Всього за 200 км від цього місця вже проходили воєнні дії. Локація була переосмислена, митці повернулися в нову реальність життя. Безпека стала дуже уявною та відносною, це відчуття зрозуміли всі українці після початку повномасштабної війни.
Чи потрібні пам’ятники у міському просторі?
Скульптура і пам'ятник різні речі. Скульптура забарвлює простір, а пам’ятники зазвичай несуть ідеологічні функції. Назар Білик плекає ідею, що їх художня мова повинна змінитися. Такого ідеологічного навантаження вже не має, як за часів СРСР. Та треба відходити від пафосу і «літератури», а більш творити символічно, розумніше і знаково.
«Коли скидається якийсь ідол, то утворена порожнеча вимагає заповнення в свідомості людей. Постаменти виявилися порожні. Ця «порожнеча» допоки і є найкращим пам’ятником ситуації в країні».
Пам’ятники леніну масово замінюються Шевченко у районних центрах, бо пустота прагне швидкого заповнення. Питання урбаністики і покращення міського середовища дуже актуально. Тут треба формувати смаки містян та змінювати сприйняття. Адже зараз скульптура у великих містах, тому ж Києві, це декор, надмірність, розкіш. Вони не вписані гармонічно в простір, а ті що вписані, скоріше бентежать людей. Бо вони не мають розуміння для чого це все та не звикли.
У Львові до цього інше ставлення, архітектори, художники та мешканці небайдуже ставляться до середовища у якому проживають. Але історія у Стрийському парку зі скульптурою «Впевнена» вийшла за рамки. Та дискусії у суспільстві потрібні, щоб вкорінювати правильні думки та міняти світогляд. Іноді не всім вистачає вихованості, але наприклад у Харкові це було б набагато гірше. Треба формувати скульптурні парки, наповнювати і продумувати їх поступово, щоб люди могли адаптуватися.
Подивитись роботи Білика Назара ви можете за посиланням:
Більше в нашому телеграм: