top of page
  • Фото автораУВ

Анастасія Левкова «За перекопом є земля?»

Оновлено: 28 бер.

Крим завжди був доволі загадковим і не зрозумілим для материка. У книзі розповідається історія поступової анексії регіону, через призму дорослішання однієї дівчини кримчанки. Це прекрасний етнографічний роман, який привідкриває для нас культуру кримських татар, менталітет жителів та пошук ідентичності. Ми не знаємо, що там відбувається, але повинні мати повагу та цікавитися хоча б зараз. «За перекопом є земля», читати варто, щоб не уявляти місцевість, як пейзажі і курорти, а наблизитися до історії людей, які там живуть.


Пошук ідентичності між культурами


Зазначу заздалегідь, що авторка книги, не є кримчанкою. Вона проводила багато інтерв’ю з жителями Криму і кримськими татарами, щоб відтворити їх побут. Тому «За перекопом є земля», відгуки має позитивні від киримли та інших учасників тодішніх подій. Вони стверджують, що у тексті впізнають себе та оточуючих.


Одна із головних проблем, які підіймає роман, це пошук ідентичності і розуміння, хто ти є. Коли світ нищиться, життя перевертається з ніг на голову виникає багато питань. Намагаєшся зрозуміти наслідки і причини, які до цього призвели. Ми повертаємося до свого коріння, щоб знайти опору і певні відповіді на складні питання. Такий пошук бачимо і в романі. Це актуальне питання у наш час. Головна героїня Оксана, росла у контексті трьох культур, ми спостерігаємо в книзі, як вона свідомо підходить до вибору своєї ідентичності. Багато з нас проходить цей шлях саме зараз, вивчає своє минуле, щоб впорядкувати дійсність та забезпечити майбутнє.


бахчисарай


Культура і історія є одними зі стовпів, які допомагають людині з ідентифікацією. Через довгий період колонізації ми маємо такі проблеми, як не знання своєї історії, відчуття меншовартості і зневагу до своєї культури. В романі є діалог вчительки російської мови і кримськотатарської дівчинки про мову.


—     Але ж чомусь 92% мого народу називають кримськотатарську своєю рідною мовою.
—     Якщо називають, то мають нею розмовляти, повинні бути різні словники, книжки, передачі кримськотатарською… Де вони?

києво-могилянська академія
Києво-Могилянська академія

Відповідь чому так відбулося досить проста. Закони, які забороняли мову, спалення книжок, вбивство культурних діячів і стирання їх імен з історії, переселення народів і розбавлення їх кацапами. А міф про велич російської культури нікуди не зникає. Ну вона й велика, якщо знищити всіх конкурентів. Тільки в другій половині 19 століття російську літературу почали обговорювати на рівні світової. Важливо зазначити, що в неї не було ні ренесансу, ні  нормальної епохи бароко. Натомість в нас залишилося багато згадок про козацьке бароко у період якого заснували Києво-Могилянську академію у 1615 році. В ній навчалися свого часу і кацапи, бо в них не було вишів. Через Феофана Прокоповича всі набутки Київської-Русі було присвоєно росії, за цю історичну фальсифікацію ми сплачуємо й досі. Намагаємось довести світу, що ми не один народ. Вони давно крадуть нашу культуру і роблять це навіть зараз.


махмуд киримли
Так думають виглядає Махмуд Киримли

Кримсько-татарська культура теж набагато давніша кацапської. Перша поема «Юсуф і Зулейха» Махмуда Киримли датується 13 століттям, а приєднання Криму до російської імперії відбулося тільки в кінці 18 століття. Після цього почалося активне зросійщення, яке продовжується й досі. Тому, там де приходить росія не буде ні шкіл, ні книг, ні культури інших народів, а тільки вілікій руській мір. Який вбиває критичне мислення, вбиває цікавість до свого коріння і вбиває фізично. Указ про заборону української мови та депортація кримських татар, робить російську культуру вєлікой і многообразной. У книзі є багато роздумів на цю тему, тому пропоную ознайомитись.


За перекопом є земля, цитати:


Інна Іванівна, наша екзальтована, Інна Іванівна, читаючи колись урок про Пушкіна, витирала сльози й пила валер’янку,  а говорячи про героїв Достоєвського, рекла — і це слід було записувати у зошит, бо потім вона перевіряла, виправляючи складну пунктуацію: «Велич російської літератури в тому, що до героя, людини, яка несе за собою руйновище, читач відчуває не ненависть, а співчуття, і, завдяки перу видатних, розуміє кожен порух душі такої людини— маленької і стражденної».
Я питала Влада: чим тобі не вгодила російська література? Він казав: ти не розумієш, вона виправдовує злочинну політику. Я сперечалася: чого ж виправдовує — навпаки. Вона завше протистоїть політиці: що Пушкін, що Достоєвський з Толстим — усі були проти влади. Я вже мовчу про Солженіцина, Бродського й Пастернака. — Ти не розумієш, наполягав Влад, вони можуть викривати злочини влади, але оспівують той народ і його «незбагненну душу», яка і прагне такої злочинної авторитарної влади. І потім, до речі, ця влада ще й хизується своєю літературою, і через неї вербує нових прихильників — уже не тільки літератури, а всієї країни і всього русского міра.
Чи може література бути величною,  якщо в ній є людиноненависницькі речі?

 

Що любитель російської літератури — агент ФСБ?
—     В сенсі. Він же німець.
—     Так отож. Вони спеціально шукають любителів російської літератури, пропонують їм організовувати читацькі зустрічі. Той чувак організовує такі у Берліні — й через них вербує людей. Є навіть спеціальні методички, де пояснюють, як це робити.

Моя країна може зробити зі мною все що завгодно, а завгодно їй тільки усе найгірше — Гришковець.

Щоб існував Булгаков, сказав тоді Влад, їм треба було розстріляти у Сандармоху Валер'яна Підмогильного і Миколу Зерова. Ось, мовляв, обрана російська література.

Персонажі роману «За перекопом є земля»


Головна героїня Оксана, розказує свою історію з самого дитинства. Спочатку вона долучилася до кримськотатарської культури, через подружку Аліє. Їй імпонували сімейні традиції та цінності татар на перекір стриманості та не емоційності її пост радянської сім’ї. Після того, як у шкільному віці їх шляхи розійшлись, вона стикнулася з російською культурою, через типову вчительку, яка втирає сльози, коли читає пушкіна. Її сім’я була класичними радянськими людьми, де дід був працівником КДБ і служив до 1948 року на Закарпатті.


Паралельно вона відкрила для  себе і українську мову та культуру, через вчительку Олену Василівну, яка приїхала з Луцька. Вчителька відкрила інший світ та зародила перші кроки до розуміння Оксани, ким вона є. Друзі Оксани у цьому романі розкривають інші характери, які живуть в Криму, бо він багатонаціональний. Авторка демонструє це через кримську татарку Аліє, русифіковану українку Олену та українізовану росіянку головну героїню. Хоча в романі до кінця не зрозуміло, чи насправді Оксана росіянка.


Ми дивимось через призму персонажів на події, які відбуваються на острові та бачимо різні висновки та реакції. Складно не стати радянською людиною, якщо ти ходиш по вулицям леніна, кірова, коли виші це філії російських університетів, а із 600 шкіл було 7 українських та 15 кримськотатарських. Ми бачимо, як росія поступово тягла свої щупальці у всі сфери життя Криму, а Україна закривала на це очі. Через персонажа хлопця Оксани, Влада, розкриваються стосунки між Кримом та Україною.

Тепер острів заселило багато бидлоти з росії. Раніше вони їздили на відпочинок, чим робили його нестерпним для інших нормальних людей, адже всі знають як з них стібуться за кордоном, але тепер вони живуть. Друг Оксани Борис, робить таку ремарку щодо цього:


—     Які ще тюмєнські нєфтянікі?
—     Ти що, не знаєш, хто такі тюмєнські нєфтянікі? Ну, ти зовсім далека від кримських курортних справ. А чому, по-твоєму, на материку всі скаржаться, що в Криму жахливий сервіс і краще їхати в Болгарію, Єгипет або Туреччину?
—     А тому, що весь ЮБКашний сервіс, — пояснював Боря, що правда, плутано, — заточений на тюмєнського нєфтяніка, який 10 місяців гарує, відкладаючи гроші на костюм с отлівом — і в Ялту.
—     А чому тюмєнській нєфтянік їде саме в Крим? Чому не в Єгипет?
—     Бо в Єгипті він ніхто , а на ЮБК він — цар і бог.

З цим всім культурним наслєдієм нам лишився і побутовий шовінізм. Коли кримських татар депортували, багато росіян та українців заселили в їх будинки без будь-яких підстав. Після повернення татар, ці жителі боялися, що їх будуть виселяти. Тому складали про них різні страшні легенди, що жінок будуть різати ножами. Причини шовінізму до кримців більш-менш зрозумілий, але через стільки часу він продовжується і надалі. Справа в багатонаціональності росії, що вони вважають себе панівним народом, а інших гноблять та принижують. І це не зміниться.


У цій книзі ми бачимо еволюцію людини закоханої у все російське, як вона свідомо приходить до своєї ідентичності. Героїня постійно себе гризе, через те, що вона примазується до чужої культури. Це не правильне твердження, вона не примазується, а долучається, бо нація це не тільки про етнічне походження.

45 переглядів

Останні пости

Дивитися всі

Kommentare


Die Kommentarfunktion wurde abgeschaltet.
bottom of page