top of page
  • Фото автораУВ

Ля Палісіада — неприємна естетика 90х

Оновлено: 30 січ.

11 січня в Україні стартував показ фільму Ля Палісіада, стрічка зроблена у жанрі нуару. Скажу одразу, це фестивальне кіно, не для загалу. Тому, якщо вам не подобається багато думати при перегляді фільму і рефлексувати, він просто не для вас. Ля Палісіада на imdb має рейтинг 6,4 це дуже добре для такого камерного кіно. Прокат був коротким, іноді до закінчення з зали виходили люди, їх очікування не були виправданними. Так сталося, через тизер, він був доволі динамічним. Але кіно акцентується не на сюжеті, а на візуальній мові. Не можна порівнювати Ля Палісіаду, наприклад з Довбушем. Зараз позитивна тенденція на відвідування українських фільмів, але не всі готові до арт-хаусів.


Виробництво


філіп сотниченко

Це повнометражний дебют режисера Філіпа Сотниченка. Як і всі режисери, він починав з короткометражних фільмів, бо інакше в Україні кар’єру не побудувати. Учасник і переможець багатьох європейських фестивалів короткого метру. Його батько мав пряме відношення до кіно, працював на студії Київнаукфільм, тому не дивно, що Філіп захопився цим жанром. Закінчив Карпенка-Карого. Його відомі короткі метри «Цвях» та «Технічна перерва». Вони є придтечею «Ля Палісіади», в них вже був покладений початок стилістики режисера, відображення архівних зйомок з 90х.


Процес виготовлення фільму зайняв цілих п’ять років. Початок зйомок був у 2019 році. Група переживала, що контекст кіно зараз не на часі. Але та спадщина, що залишилась у нас від радянського союзу, впливає на сучасне життя вже не одного покоління. Фільм відтворює епоху 90х, було складно знайти потрібні локації, яких би не торкнувся час. Вуличні зйомки проходили в Ужгороді, а епізоди в квартирі у Києві. Візуальна розповідь занурює нас у цю епоху, завдяки використанню VHS-камери, а саме Sony DSR-PD170P. Вона знімає у форматі DVCAM, тому так нагадує касети з записом свят дитинства. Гарну апаратуру було складно знайти, купували на олх різні варіанти, поки не знайшли цю модель. Адже для режисера камера важливіша за акторів. Складніше за це був тільки пошук касет. Їх довелося купувати по всьому світу. Основні події фільму відбуваються у 1996 році, як не символічно, камера знімає у форматі винайденому у цьому ж році.



Камері приділили так багато часу, бо вона відіграє одну з головних ролей у цьому фільмі. Щоб передати атмосферу, вивчали час через архівні фото, відео з інтернету та з особистих архівів учасників фільму. Також дивилися хроніки оперативних відео з міліції, як проводилися слідчі експерименти, щоб правильно все відтворити.


«Мені подобається пошук форми. Я не можу просто зняти кіно на якусь гарну камеру. Вона в мене теж проходить кастинг, — пояснює Сотниченко. — Відбір камери навіть складніший і прискіпливіший, ніж акторів. Кіно — це певне зображення, і хочеться, щоб воно вирізнялося, було оригінальним. Це про мої переконання і смаки, мені подобається технічна складова цього мистецтва».

Візуальний стиль доволі експериментальний та новаторський. Епоха відтворена дуже добре. На кадрах з застіллями мені прямо було некомфортно і огидно, бо дуже нагадувало формальні сімейні свята. Зануритися у історію та стати її частиною, допомагає руйнування «четвертої стіни». Актори постійно трохи зазирають до камери, тому глядач є мовчазним учасником подій. Ролі виконували, як професійні актори так і жителі Ужгорода. Потрібні були цікаві типажі. Режисер працює з людьми, як документаліст. Він не вказує, як їм грати, кидає їх на призволяще, щоб вони самі вирішували, яким буде їх персонаж. Відкритий до ідей та рекомендацій. У фільмі Ля Палісіада, актори грають добре, зокрема Андрій Журба, Новруз Пашаєв утворили прекрасний тандем. Але в мене була претензія до гри Яреми Малащука, сина одного з головних героїв на початку фільму.


Контекст фільму Ля Палісіада


Ля Палісіада насправді пишеться разом. Це французький термін, який означає твердження очевидних фактів, тавтологію. Режисер зробив трохи неологізм розділивши назву. Тому слово стало більш французьким, відсилка на поліцію та просто маркетинговий хід для легшого просування в інтернеті.


Цей фільм зображає антропологію часу, як життя батьків сучасної молоді вплинуло на їх формування. Картина пропонує зазирнути у себе, дослідити своє минуле і зрозуміти, яким чином воно вплинуло на нас. Вступ до фільму відбувається у наближений до нас час і тут показані діти головних героїв. Вони цікаві, творчі одиниці, але в дитинстві їм не вистачало присутності батьків і їх уваги. Ми або слідуємо моделі поведінки батьків або різко відкидаємо її. Закритість та приховування емоцій або відкритість і вміння говорити про свої почуття. Але в цьому фільми немає конфлікту поколінь, все зображено просто так як є.


ля палісіада смертна кара

Основні події відбуваються у 1996 році за декілька місяців до останнього розстрілу. Тут є міліціонери, бандити та сірість навкруги. Час не романтизується, що не може не радувати. Втомлені та нещасливі люди на автоматі виконують свою роботу так, щоб вона просто була виконана. Замість чесного правосуддя справи просто закривалися, а людей потім розстрілювали. Таку спадщину нам залишив совок. Головним у сюжеті картини є не пошук справедливості і розкриття справи, а підтасовка фактів, щоб пошвидше закрити діло. При такій моделі поведінки на роботі, персонажі є гарними сім’янинами та батьками. Але у всьому цьому не вистачає кохання і взаєморозуміння. Бо не було звички ділитися почуттями і говорити на дійсно важливі теми.


Роздуми про гуманність смертної кари не є основною лінією. Ми ходимо по колу вже не один десяток років і це коло потрібно розірвати. «Лихі дев’яності» проросли у двохтисячних, потім десятих і далі у двадцятих. Ми маємо корупцію, імітацію правосуддя, бюрократію і неприступність державних інституцій. Фільм досліджує коріння цього всього. Сюжет зовсім не складний. Вступ — це сучасність, він виглядає, як завершення стрічки. Після короткого знайомства з основними героями нас занурюють у минуле, щоб зрозуміти, чому все сталося саме так.  


ля палісіада онлайн

1996 рік двоє друзів, Олександр судовий психіатр та слідчий Ільгар розслідують вбивство колеги. Вони обоє були закохані у його дружину. Вбивцю знаходять доволі швидко, але постійно виникає таке відчуття незрозумілості, винний він чи ні. Нас запрошують бути свідками цієї справи та бути присутніми у цих подія. Фільм у фільмі, він зібраний з різних шматків домашніх відео, репортажей, слідчих експериментів. На початку може здатися, що все не зв’язано між собою, але в кінці епізоди складаються в єдину канву. Ми слідкуємо, як розвиваються персонажі. Ля Палісіаду дивитись з точки зору досліджень дуже цікаво.


Оскільки деякі персонажі розмовляють російською у фільми присутній незграбний і не приємний український дубляж. Він ріже слух, але є художнім прийомом. І якщо прислухатися, дубляж є не точним. Це алюзія — помічник слідчого записує сурдопереклад з російської на українську, без документальної точності, він пише з помилками. Прийом додає певної збентеженості та змушує сумніватися в тому, що ти бачиш.


Смертна кара в Україні


«Ідея фільму виникла, коли я наштовхнувся на інформацію стосовно смертної кари в Україні. Був вражений, що така міра покарання існувала до 1996-го року включно», — зазначає режисер.

Здавалося б, ось вона незалежність, демократія і поряд смертна кара. По енерції, як і багато інших речей, ми жили за кримінальним кодексом совка, який був створений у 1961 році. Через вступ до Ради Європи розстріли на певний час припинилися, це сталося у 1995 році. Але закон було прийнято криво і через декілька місяців все відновилося. Була загроза виключення з Ради Європи, активізувалося багато правозахисників по всьому світу. До того ж, не було секретом, що багато вироків були не справедливими, справи фальсифікувалися для покращення статистики.


Останню людину, якщо назвати людиною, розстріляли у серпні 1996 року. Анатолій Тимофеєв, серійний вбивця з Київської області. Здебільшого вбивав пенсіонерів, робив це доволі жорстоко, задля наживи забирав невеликі дрібниці. Йому інкримінували 13 справ. У всьому зізнався та був засуджений до смерті. В незалежній Україні було виконано 612 страт. На той час за кількістю виконаних вироків ми були другими після Китаю. Офіційно заборонили кару у 1997 році. У 1999 році, суд визнав, що вона суперечить Конституції, після цього шляхів до її відновлення вже не було. В 2000 році був змінений кримінальний кодекс Верховною радою. Та дискусії про її повернення точилися ще доволі довго. Зараз я думаю ці питання також можуть підійматися, через колабораціонізм та воєнні злочини. Але треба пам’ятати, що це варварство, а ми не людожери.


Ля Палісіада трейлер



Більше в нашому телеграм:


48 переглядів

Останні пости

Дивитися всі

Comments


Commenting has been turned off.
bottom of page