Будинок слово, фільм 2024 року, який нарешті опинився у нашому прокаті, хоча готовий був до показу ще у 2022. Вперше картину показали на Миколайчук-фест. Ідея стрічки з’явилася ще у 2013 році, але з реалізацією були великі проблеми, через вливання скоторусами коштів у російськомовні проєкти і дискредитацію всього українського. Через брак фінансування у зйомках була перерва десь у два, чи три роки. Зйомки відновили у ковід, а далі ми вже знаємо, що завадило після. Фільм «Будинок Слово» дивитись онлайн українською поки не можна, бо він ще не вийшов на онлайн платформах. Є детальний документальний фільм про історію цього будинку від режисера стрічки Тараса Томенка, знайти його можна на Youtube.
Що означає будинок слово
У совку було популярно зводити житло під певні професії, лікарів, архітекторів, тому не дивно, що для письменників зробили окремий будинок. Харків став столицею УРСР, бо Київ був столицею УНР, і навіть після повалення уряду про цей факт добре пам'ятали. Харків за інфраструктурою не був готовий до примусового напливу митців, партійних робітників та чекістів. Це було промислове місто і його почали швидко розбудовувати. Більшість поетів і літераторів працювали в газетах, журналах і в цих приміщеннях спали. Жили у комуналках, винаймали підвали. Умови були не людські і потрібно було щось робити. Тому зробили запит на зведення будинку для літераторів.
Павло Губенко, офіцер медичної служби УНР, ви його можете знати за псевдонімом Остап Вишня, був одним з очільників кооперативу слово. Будинок почали зводити десь у 1926 році, використовували найсучасніші матеріали. Гроші швидко скінчились і будівництво стало. Треба було шукати фінансування. У 1929 році в москві влаштували «український тиждень» де за легендою Остап Вишня передав записку сталіну в якій пояснювалась необхідність фінансування будинку. Вже в вечері у готель принесли сумку з готівкою. Достовірно не відомо наскільки ця історія відповідає реальності.
Де був будинок слово? П’ятиповерхова будівля з 66 квартирами знаходилася за адресою Червоних письменників 5, зараз це вулиця Культури 9. Архітектор, який розбудовував Харків, Митрофан Дашкевич, дуже уважно попрацював над цим проєктом. Форма будинку у вигляді букви «С», солярій на даху, дитсадок, їдальня, великі кабінети та бібліотеки у квартирах. Співавторка фільму Любов Якимчук при вивченні архівів зазначила, що мікрофони для прослуховування нові мешканці знаходили під час ремонту у лампах та стінах.
Хто жив у будинку слово?
Більшість культурних діячів зобразили у фільмі. Я не буду зупинятися на кожному мешканці, бо це буде нескінченна стаття. Пропоную вам подивитися спеціальний сайт, де є по квартирні плани, скани документів з архівів і біографії та відомості про мешканців. Репресії почалися з весни 1933 року з арештом Миколи Ялового. Після цього зрозумівши, що взагалі відбувається і побачивши на власні очі голод у селі, застрелився Микола Хвильовий. Тим самим попередивши, що чекає інших мешканців. Репресовані були у 40ка квартирах із 66. У листопаді 1937 року в урочищі Сандармох за 3 дні розстріляли 111 українських митців, більшість з них мешкало саме в цьому будинку.
Що зараз з будинком слово? Харківський літературний музей створив резиденцію з музеєм та різними заходами у кв 40 журналіста Петра Лісового. Там можуть працювати та проживати митці з усього світу за запрошенням або заповнивши форму на участь, з липня тут перебуватиме Мар’ян Пирожок з гурту «Пиріг і Батіг». Він створює пісні на вірші письменників 20х років, щоб краще знайомити з ними публіку.
Дуже сумно, що ми довго не знали про покоління 20х, талановитих митців, яких знищила радянська влада. Це трагічно вплинуло на наш культурний доробок. Я знала про більшість авторів, у школі ми вчили вірші та читали твори, але біографія була написана якось відчужено та не точно. Я навчалася неподалеку від цього будинку і ніколи не знала його історію, пила у дворі пиво, прогулюючи універ і не бачила ніяких пам’ятних дошок, бо їх запхнули у якісь кашняки. І тільки тепер вже можна потрапити на екскурсію від Харківського ЛітМузею. Якщо у вас немає можливості відвідати екскурсію, пропоную подкаст на цю тему.
Про фільм
Це повнометражний дебют режисера Тараса Томенка. Цією темою він зацікавився давно і створив документальний фільм і короткометражку. Після короткометражки про будинок Слово вдалося отримати половину фінансування на повноцінне кіно. Хоч фінансування і було урізане, режисер все одно задоволений своєю роботою. Кіно має історичне підґрунтя, тому без опрацювання архівів та детального вивчення епохи не обійшлося. Для декорацій було створено 1500 деталей. Режисер чесно зізнається, що з архівами було працювати дуже важко, вони вивчали документи навіть з грифом секретно. Більше всього Тараса Томенка вразили історії дружин Хвильового, Сосюри, які жили з митцями та передавали про них данні до НКВД. Моторошно було читати протоколи допитів та листи Куліша на клаптиках паперу з Сандармоху.
Нажаль через хронометраж не вдалося відтворити історії всіх ключових жителів. Для режисера цементом у цій історії був Микола Хвильовий, якого він зробив одним з центральних персонажів. Також Тарас Томенко додав і вигаданих персонажів, головного антагоніста Акімова. У собі він уособлює маленьку людину, яку всі не помічали і як вона трансформувалася у абсолютне зло. НКВсник, який катував Михайля Семенка мав прізвиська Акімов. І так вам не здалося, він схожий на Путіна і така була задумка. У цьому є поле для дискусій, як на мене така ремарка зайва. Але режисер хотів зобразити становлення людини такого штибу, як її виховувала система і які можливості давала.
Якщо звернути увагу на другу частину назви «Нескінченний роман», то можна помітити певну гру сенсів, яку вирішив закласти режисер. Глядач повинен сам обрати роман не скІнченний чи нескінчЕнний? Чи поставимо ми крапку у цій історії з харошими рускімі чи знову допустимо такі ж помилки? Багато людей в нашій країні не чули про розстріляне відродження і цей фільм дуже посприяв знайомству глядачів з періодом двадцятих років і стертих з історії митців. Олександр Хоменко один з авторів проєку МУР та хіп-хоп опери «Ти. Романтика» долучився створити декілька трейлерів про будинок слово, щоб посприяти прокату фільму. Олександр Хоменко, за власним зізнанням, був російськомовною людиною, йому подобався «срібний вік» у літературі, але після документального фільму Тараса Томенка повністю змінив свої погляди і тепер ми маємо такий чудовий проєкт, як реп-опера МУР. Загалом він багато критикується, але це вже не важливо, бо він породив дискусію і посприяв пізнаваності.
У фільмі «Будинок слово», персонажі доволі яскраві, але історії їх не розкриті. Та це й було не можливо, бо кожен з жителів це окремий всесвіт. Тому у кадрі ми здебільшого акцентуємося на Хвильовому. Для режисера було важливо зобразити жителів будинку звичайними людьми з усіма пристрастями, щоб позбавитися образу книжкових постулатів. У «Будинку Слово» актори поставилися дуже уважно до своїх ролей, адже це була велика відповідальність втілити образи людей, які становили нашу культури і за це поплатилися життям. Вони детально вивчали біографії, архіви, поведінкові звички і спілкувалися між собою іменами персонажів. До акторів претензій немає, здивував В’ячеслав Довженко. Я його не впізнала, загалом він грав в цих мильних драмах та кошмарних місцевих серіалах.
Як на мене фільм видався суперечливим. Щоб зрозуміти цю історію, потрібно бути у контексті і знати про цих письменників та літераторів. Бути знайомим з творами та біографіями. Бо якщо, не знати цих речей, то фільм може не сподобатися або залишитися не зрозумілим. Багато сюжетних ліній не розкрито, а мотивація певних персонажів не зрозуміла. Лінія з головним антагоністом для мене була зайвою, цікавіше було б спостерігати за Курбасом, Семенком, Сосюрою та іншими. Але я не режисер, тому й не мені було приймати ключові рішення.
Завдяки цьому фільму я відкрила для себе таку поетесу, як Раїса Троянкер. У 16 років вона з цирком втекла з Умані від ортодоксальної єврейської сім’ї. Писала переважно еротичну лірику, що надто сміливо сприймалося в ті часи. Була дуже талановитою та ерудованою жінкою, друкуватися почала вже у 16 років. Багато сучасників згадують її, як неймовірно сексуальну жінку. Мала багато коханців і стосунки з Володимиром Сосюрою. Дехто в автобіографії стверджує, що страждала на німфоманію.
Фільм безперечно вартий вашої уваги, хоч і має певні недоліки. При першому перегляді у кінотеатрі в кінці сеансу була непробивна тиша. Мені перші півтори години було важко взагалі щось вимовити. Покоління письменників початку 20 століття не повинно лишитися в забутті, інакше ми постійно переживатимемо цей досвід. Комуністичний рай швидко перетворився на пекло, тому ніколи не треба вірити московитам. Вони стирають все українське з нашої історії і кожні сто років вчиняють війни, а ми спимо, як казав Шевченко. Час вже розірвати це коло заціпеніння. Тому важливо дивитись фільм будинок слово і рекомендувати його іншим.
Трейлер Будинок Слово