«Ворошиловград» Сергія Жадана перекладений на багато мов, кращий роман десятиліття за версією BBC. Є екранізація, огляд на яку буде пізніше у рубриці кіно. При прочитанні історія нагадує жанр роуд-муві, мабуть через те, що динаміка місцями пов’язана з дорогами. Вони обплітають розповідь, йдуть нізвідки і ніде не закінчуються, але направляють події. На вас чекає багато пригод, відвертих розмов, сексу, джазу, футболу, брутальних чоловіків, контрабанди, рейдерів, авіації та езотерики. Трохи віє флером розбірок 90х. Прямота сюжету огорнена в приємну стилістику написання. Естетам читати сподобається. Іноді все здається жорстким реалізмом та депресивною бувальщиною, переплітається з мареннями. До кінця не зрозуміло чи то сон, чи то реальність.
Ворошиловград чи Луганськ?
Невелика історична довідка. Перша назва міста була Луганське. В 1935 році більшовики присвоїли назву «Ворошиловград», на честь совковго діяча Климента Ворошилова. Сталася певна оказія і в 1958 місто стало Луганськом. Все через те, що не можна було називати населені пункти на честь живих діячів. Але в 1970 нарешті дочекалися і повернули «Ворошиловград». За часів перебудови у 1990 році, назва нарешті стала нормальною.
З середини 17 століття там знаходилися слобідські полки, які мали свою автономію. Здебільшого саме та територія була не дуже щільно заселена. Після ліквідації січі у 1775 році, активніше переселялися запорожці. Щоб розбавити бунтівне населення та заселити землі, жінка, пам’ятник якій довго не могли знести в Одесі, вирішила надати пільги іноземним громадянам. Німців їхало більше, бо їм надавалися кращі умови. Територію самого Луганська в основному зводили німці. Панівним населенням вони не були, але розвивали аграрні та будівельні технології, що сприяло розвитку регіону. Потім з'явився чавуноливарний завод, навколо якого розросталося поселення.
Відомий факт — Донбас створили західні інвестори. Після побудови металургійного заводу у 1869 році, англійцем Джоном Юзом, почалося більш активне заселення. Тому і перша назва Донецька — Юзівка. Французькі підприємці скупили соляні рудники біля Бахмута і зробили солеварний завод. Також активно вкладалися в регіон німці та португальці.
Сергій Жадан в романі «Ворошиловград», написав главу про становлення Джазу в Донецькому басейні. Знаючи історичний контекст, глава не виглядатиме занадто фантазійно. Здебільшого схід України не має кацапського духу, вони його не створювали, а тільки паразитували там. Ось який опис є в романі : «Місто, забудоване одно- та двоповерховими будівлями, вигідно вирізнялось шикарними магазинами, рестораціями, конторами та банками. Першокласні готелі «Велика Британія» та «Гранд-Готель» приваблювали сюди натовпи комерсантів, що прибували сюди переважно з Бельгії та Британії з метою швидкого збагачення…».
Історична довідка завершена, повернемося до анотації книги.
Сергій Жадан «Ворошиловград» аналіз
Трохи фабули. Події роману відбуваються навколо головного героя Германа, який живе в Харкові та працює незалежним експертом. Життя дуже очікуване і ця рутина його задовольняє. Але після дзвінка з рідного міста все міняється. Його брат володіє заправкою, але все кидає і їде в Амстердам. Ніхто не знає, що робити з бізнесом. Оскільки бізнес записаний на Германа, йому потрібно їхати і вирішувати справи. Рекетири хочуть «віджати» цю заправку і головному герою треба погодитись або відстояти своє.
Більшість персонажів є бандитами, обставини змусили їх бути такими. Життя на кордоні породжує контрабандистів. Це той таємничий світ, який закритий від пересічних людей. Вони діляться на своїх та чужих. За своїх вони ладні вмерти, а чужих остерігаються. Мають свої дикуваті звичаї та порядки, тому дарують контрабандну техніку Bosch на весілля або кладуть разом з мерцем у домовину. Всі місцеві живуть, бо тримаються один за одного. Це спільний організм, завдяки цьому і виживають. Їх цінності доволі прості:
принциповість;
спільна відповідальність;
захист своїх інтересів;
взаємна допомога;
вміння дружити.
Трохи наївні речі, але єдність допомагає вижити. Українцям варто брати це на увагу. В романі Сергія Жадана «Ворошиловград» сюжет доволі простий, побудований на протиставленнях життєвих принципів місцевих та головного героя. Він не зовсім розуміє чому місцеві так сильно тримаються за нікому непотрібну землю так відчайдушно.
«Нічим не виправдана впертість, котрої я ніколи не розумів, це нас і різнило: він здатен був до останнього чіплятись за порожню землю, я легко поступався порожнечею, намагаючись її позбутись. Зрештою, життя все розставило по-своєму: він сидів в Амстердамі, я застряг на цьому пагорбі, з якого, здавалося, видно було кінець світу, і він мені відверто не подобався».
Земля належить людям, які її населяють — це все їх життя, спогади, друзі, романтичні моменти, які можуть зникнути разом з нею. Один з персонажів, а саме пресвітер, пояснює головному герою сенс цього всього так:
«Але, чувак, якщо ти справді не хочеш горіти у пеклі на повільному вогні, як напівфабрикат у мікрохвильовій пічці, то тримайся за цих дивних, не зовсім адекватних, але надзвичайно щирих і відвертих прихожан. Не кидай їх. Будь разом з ними…Справа не в церкві і не в наркотиках. Справа у відповідальності. Та вдячності. Якщо в тебе це є – маєш шанс померти не останньою скотиною…»
«Ворошиловград» — Персонажі
Герої роману відображають населення невеликих східних міст, сумлінних роботяг. Герман, навколо якого відбуваються всі події, асимілювався в місті. Тому не розуміє місцевих. Прізвище Корольов та ім'я Герман відсилає нас до космосу. Авіаконструктор житомирянин Сергій Корольов та наймолодший космонавт Герман Тітов. Цікава аналогія, щодо прагнення до чогось великого. Герою 33 роки і він так міркує про життя: «Всі ми хотіли стати пілотами. Більшість із нас стали лузерами».
На заправці нас чекають два персонажа Коча та Травмований. Перший, такий собі афганський фронтовик, який в молодості всім бив пики та був прикладом для молодших поколінь. Гроза району, як то кажуть. Живе в бусіку на заправці, хоча має своє житло. Його час завмер, крім цієї роботи немає нічого і з цією роботою також немає перспектив. Травмований самобутній механік з золотими руками. Мовчазний, суворий та справедливий. Колишня легенда місцевого футболу, не складно здогадатися, чому таке прізвисько. Для тих хто, любить футбол зітхне з ностальгією при описі матчу команди "Меліоратор 91". Золотий склад має неперевершені прізвиська: Карпо З-Болгаркою, Саша Пітон, брати Балалаєшнікови, Сірьожа Насильник, Коля Півтора-Ноги, Вася Отріцало, Жора Лошара, Гогі Православний та інші колоритні персонажі.
Поговоримо про жіночих персонажів, куди ж без них. Сестри Таміла і Тамара, на котрійсь з них був одружений Коча, але на якій саме, він і сам не знає. Вони чи то циганки, чи то грузинки. Йдуть по життю завжди поруч, не схожі зовнішньо, але все одно однакові. У головного героя складаються стосунки саме з Тамарою. Саме через її персонажа, автор описує спосіб мислення людей, які тримаються за минуле. Місто в романі точно не визначене, таких, як воно багато. Архітектура старих ДК, знайомі кафе, молодість. Багато людей з совка тримаються за ці речі, бо вони складали основну частину їх життя, минуле тримає їх на ногах.
- Ти ж, мабуть, хотіла поїхати? Що тебе тут може тримати?
- Ну як що? - відповіла вона подумавши.
- Завжди є речі, котрі нас тримають.
- Ну послухай, тримає, як правило, впевненість у завтрашньому дні. В тебе є впевненість у завтрашньому дні?
- Ні, - призналась вона, - немає. Але в мене є впевненість у дні вчорашньому. Іноді вона теж тримає.
Серед жінок Германа є Ольга, бухгалтер брата. Типова жінка для котрої робота та обов'язок на першому місці. Ділові стосунки важливіше симпатії. Вона з'єднує інших персонажів з заправки між собою. Демонструє, що дружба та обов'язок вище за все. З нею в Германа виникає більший зв'язок схожий на кохання, на відміну від інших. Хоча сам Герман інертний і не дуже зрілий для таких речей. Це єдина жінка з якою нічого не було. «Кохання потребує відстані, інакше — все зіпсуєш».
Інший жіночий персонаж, 16-річна Катя. Письменник не може стати метром, якщо не напише про маленьку дівчинку. Розуміє життя у доволі юному віці. У такій місцевості де вона виросла, інакше бути й не може. Здається, що там народжуються дорослими. Катя, як і інші, застрягла у цій петлі часу, але через вік в неї є шанс її розірвати. Що її тримало загинуло. «До кохання треба дожити», – пише вона у листі до головного героя.
Якщо читати «Ворошиловград» Жадана, антогоністи виглядають доволі знайомим у нашому суспільтві, вони схожі на місцевих чиновників. Владлен Марленович хоче купити заправку та вдається до рекету, коли не може отримати своє. Доволі примарний персонаж, про якого майже нічого не відомо. Великий начальник за наказами якого все відбувається. В нас багато таких, які кошмарять інших. Здебільшого ми самі їх породжуємо. Йому допомагає Ніколай Ніколаіч. Приклад маленької та озлобленої людини, з якої всі насміхаються. Саме такі люди, схильні до відчайдушних кроків та жорстокості, щоб комусь щось довести. Латентний гей, через це ненавидить себе та інших, бо не може це прийняти. У контексті його життя такі речі не можливі.
І мій найулюбленіший персонаж — пресвітер. Колишній наркоман, приїхав проповідувати у цю місцевість. Тутешні його прийняли і він є для них моральним компасом та авторитетом. Світло в кінці тунелю потрібно всім, щоб відчувати себе людиною.
- Вони ж насправді нікуди не поїдуть. Вони залишаться тут, ми з ними закуповуємось у тих самих магазинах. Які вони беззахисні отче? Які слабкі? В них сталеві щелепи, чувак, вони загризуть тебе, коли їм це буде потрібно. Де ж їхня беззахисність.
- Ти теж все правильно відповів на це, але забуваєш про одну річ: агресію породжує саме беззахисність. І слабкість.
- По-твоєму, вони вкінець охуївають через власну слабкість?
- Так. І через беззахистність.
- І що з цим робити?
- Роби, що робив, Гєра, - відказав пресвітер. – Роби, що робив. Не ігноруй живих. І не забувай про мертвих.
Більше в нашому телеграм: