Перше, що треба зробити, коли ви ввімкнули «Спіймати Кайдаша» 1 серію, це не вимкнути серіал. Я, як і більшість з вас, маю гостру алергію на зображення українського села у фільмах та серіалах. Все це завдяки таким “шедеврам сучасності”, як останній москаль, шалене весілля та інший крінжовий мотлох. Я це все не дивилася, але сеча трохи бризнула у очі, коли проходила поряд з телевізором. Там люди з села виглядають ідіотами і недолугими дикунами. Саме так автори сучасних серіалів зображали український колорит. Коли починаєш дивитися «Спіймати Кайдаша», то бачиш там саме ті застілля та пісні, від яких віє всіма цими зіпсованими стереотипами. Насправді, у контексті серіалу, це органічно. Просто в мене переляк та заїкання на такі сцени. Ще вас сіпатимуть російськомовні хіти, початку 2000х. До цього треба спокійніше відноситися і продовжити дивитися, бо воно того варте. Подібні рішення обґрунтовані і далі я поясню чому.
Про серіал «Спіймати Кайдаша»
Показали серіал ще у 2020 році, він не мав великого бюджету. Зняли всього за 3 місяці та для цього спеціально збудували дерев’яні декорації будинку. Сценаристка проєкту Наталія Ворожбит, має ще багато іпостась: письменниця, драматургиня, режисерка. Загалом дуже талановита жінка.
Стосовно назви, авторка зробила досить цікаву маніпуляцію. Початкова назва проєкту була “Кайдашева сім’я 21 століття”. Цей варіант дуже влучно описує серіал, щоб уникнути порівняння з книгою. Але завжди можна зробити краще та цікавіше. В інтрнетах пишуть, що “Спіймати Кайдаша” — це фразеологізм, що означає раптово зажуритися, поринути у декадентський настрій та інше. Я подивилась фразеологічні словники і нічого такого не знайшла. Тут два варіанти, або мені повилазило, або це вигадка. Наталія Ворожбит змінила цю назву, щоб прибрати асоціацію зі шкільною програмою. Дякую за таке рішення, бо я та жертва викладання української літератури у школі. Зазначу, що ми аналізуватимемо серіал, а не книгу.
Всі за та плюси
Це дійсно якісний серіал, який захоплює та змушує переживати разом з героями. У кожному з героїв по черзі можна впізнати самого себе, хоча вони і здаються непривабливими. Він ставить важливі питання, наштовхує на роздуми і робить зріз нашого суспільства з 2004 по 2014 рік. Твір Нечуй-Левицький опублікував у 1879 році, нажаль з цього часу нічого не змінилося. Книга написана у жанрі соціально-побутовою повісті, тому ви і побачите саме таку ретроспективу з подіями сучасної історії України.
Які плюси:
сюжет;
акторська гра;
декорації.
Коли ти це дивишся, то бачиш свою родину або родину сусідів чи знайомих. Всі ці килими та жовті шпалери у маленькі квіточки, спортивки під туфлі з гострим носком, кнопкові мобіли та інші деталі лампових 2000х. Тільки зараз розумієш, як воно жахливо виглядало і який там був рівень несмаку. Але дійсно, кожен з нас жив або був у такому будинку.
Стосовно фабули, спойлерити не буду. Сюжет «Спіймати Кайдаша» охоплює цілих 10 років життя, події йдуть плавно, але не нудно. Картина допоможе подивитися на багато проблем зі сторони, а саме стосунки з рідним, бачення жінки через її власну призму та призму чоловіків, ставлення до держави. Герої болісно ламають сталі процеси поведінки. Як іноді тяжко обирати себе, до чого приводить ігнорування проблем, а не їх вирішення. Не можна виділити з яким з персонажів асоціюватися, бо в кожному з героїв бачиш себе у тих чи інших обставинах.
Повірити у цю історію нам допомагають актори серіалу «Спіймати Кайдаша». Каст неперевершений, навіть серед другорядних персонажів. Немає героїв та антигероїв. Звичайні люди, які не бувають добрими чи поганими, бо вони люди. Це дивно, коли тобі хочеться тріснути Мотрю або випити з Омельком, посварити когось з Марусею або помирити разом з Лавріном. Емоції на екрані настільки яскраві, що вони передаються і глядачу. Ти любиш і ненавидиш, ти живеш. Якщо подивитися більш глибше, то на прикладі сім’ї ми бачимо зріз нашого суспільства. Яке живе у треші, воно інфантильне, йому погано, але воно не хоче нічого змінювати і пливе далі. Хочеться вірити, що зараз все нарешті змінюється і ми більше не хочемо плити за течією.
Поговоримо про недоліки серіалу:
монтаж;
суржик;
саундтреки;
неправильні наративи.
Серед недоліків виділяють монтаж. Він стандартний, по планам, якихось новаторських рішень там немає, але виглядає все адекватно і не палить очі. Зрозуміло, що бюджет малий, тому графіка дикувата. Але, як на мене, вона органічна. І ці «не голлівудські» спецефекти доповнюють своєю наївністю ті абсурдні ситуації в яких вони застосовані.
Велика дискусія виникла навколо суржика. За думкою аудиторії він спотворює українську мову і насаджує такий тип розмови. Я з цим не згодна. Тут треба дивитися більш уважно. Щоб кіно було живим, воно повинно складатися не тільки з акторів та сюжету, але й з деталей. Декорації, музика, монтаж та мовні діалекти творять цю магію. Такі дрібні речі дозволяють нам вірити в історію. Вони пов’язанні з побутом і вдихають в нас іскру довіри. Саме з цього твориться кіно. А якщо ви опинитесь у селі сумської, харківської, запорізької та інших областей, то там так і будуть говорити. Якщо вам хочеться почути чисту та книжкову українську мову у серіалі її не буде. Я також не люблю суржик. але в дитинстві на ньому розмовляла. Ось таке життя.
Жахливі пісні на дискотеках, хіти двохтисячних, також можуть вас налякати. Але подобається нам чи ні, так воно тоді і було. Тепер це частина історії, яка я сподіваюсь ніколи не повториться. Воно вплітається у контекст, але основний саундтрек у «Спіймати Кайдаша» від ДахаБраха. Тому видихаємо.
Щодо неправильних наративів, є зауваження про неприглядне висвітлення сільського життя. Але, кожен хто їздив на канікули у село або жив там, знає як воно виглядає. Це не тільки романтичний садок вишневий коло хати і коли гудуть хрущі. У наших реаліях, це декілька магазинів, які називають центром, де всі бухають та чіпляються один до одного. А також занижені тази з гучною та крінжовою музикою. І коли після діскача вагітніють у 16.
Цей серіал соціально-побутовий. Життя там некрасиве, але реальне. Речі, які вас обурюють звертають увагу на проблеми. А це перший шлях до їх вирішення. У селах проблеми з роботою, тому там багато людей від’їжджають у місто у пошуках кращого життя. Дорослішання стається швидше, ось і існують ранні вагітності та суцільне пияцтво від відсутності занять. Але завжди можна ламати ці стереотипи.
«Спіймати Кайдаша» має позитивні відгуки та не має продовження. Це і добре, бо історія логічно завершена. На цьому прикладі, можна побачити, що українські серіали бувають дійсно гарними. Дивіться і насолоджуйтеся, а висновки робіть свої. У будь-якому разі, я раджу цей серіал до перегляду.
Більше в нашому телеграм: