«Я працюю на цвинтарі», українське кіно зняте у кооперації з Польщею. Перший повнометражний фільм режисера Олексія Тараненка, його яскравий дебют, який задав високу планку для створення вітчизняного кіно. Сценарій фільму базується на книзі Павла Белянського з такою ж назвою. За жанром — це чорна комедія. Комусь може буде й важко дивитися, адже основна тема смерть. Поринути у картину допоможе шикарний саундтрек Марини Круть «То таке життя».
Про авторів фільму
Олексій Тараненко народився у Дніпрі. З кіно виникла любов з самого дитинства. Але професію він обрав більш прагматичну. Тому закінчив Національну гірничу академію України за спеціальністю «Програмне забезпечення», працював потім програмістом. Дуже далеко від магічного світу кіно. З 2007 року перейшов у анімацію та працював в студії Animatix 4D. Це допомогло опанувати навички монтажу, режисури та принципів зйомки. Заснував власну продакшн студію. Вона займається виробництвом кліпів, реклами, документалок, написанням сценаріїв.
На початку повномасштабного вторгнення віддалено зрежисував кліп на колискову «Ой ходить сон коло вікон». У створенні пісні та кліпу брали участь українські жінки, які втікали від війни в евакуацію. Також співали бразильські жінки, які з легкістю опанували українську мову. Олексій Тараненко направляв роботи зі створення кліпу і допомагав дівчатам зробити все самостійно.
В квітні 2022 Олексій Тараненко, Віталій Салій і творча команда фільму знаяли кліп на вірш Євгена Спіріна. У цьому вірші місто звертається до своїх жителів у найважчі часи, він про Київ.
Сценарій фільму «Я працюю на цвинтарі» базується на книзі. Формат — збірка різних оповідань. Режисер обрав історії на свій смак і створив персонажа, головного героя Сашу, щоб все це об’єднати. Кіно вийшло за мотивами книги, а не чіткою екранізацією. Павло Белянський, автор книги, знявся в фільмі. Його твір частково автобіографічний. Сам він з Луганська, з сім’ї військових. Навчався у Дніпрі у хіміко-технологічному інституті. Серед його професій багато далеких від кіно занять:
охоронець;
вантажник;
рекламник;
журналіст;
експедитор.
Коли переїхав до Києва зробив бізнес з виготовлення надгробків. Саме це надихнуло на створення головного персонажа. Павла «Паштета» Белянського вже впізнають, як автора книги та учасника фільму і неодноразово дякують за пам’ятники, що ставила його фірма у минулому. В ранці 25 лютого він пішов у Києвський військкомат та взяв до рук зброю. Тепер стоїть у лавах ЗСУ штурмовиком. Тому дякуємо йому не тільки за фільми, книги, але й за те, що захищає нас. Якщо хочете більше дізнатися про Павла і його життя на війні, читайте інтерв’ю в УП.
Виробництво
«Я працюю на цвинтарі» фільм, виробництво якого зайняло цілих 5 років. Сценарій писали півтора роки. Восени 2019 року стартували зйомки. Вони тривали 2 місяці. Тільки взимку почали монтаж. Але прем’єру довелось відкласти через коронавірус. Коли всі оговтались після пандемії, почалося повномасштабне вторгнення і було не до фільмів.
Бюджет картини становив ₴21,40 млн, з них фонд кіно оплатив 70 % (14,98 млн). Добре вкладання коштів від фонду кіно трапляється не часто, але треба працювати разом над підвищенням якості та блокувати такі історії, як з Юрієм Горбуновим і його гімняними шедеврами.
Про що фільм «Я працюю на цвинтарі» та чи варто його дивитися?
Скажу одразу варто, 10/10. Він про смерть, але й про життя, бо все це невід’ємна частина одного цілого. Все не так депресивно, як може здатися на початку перегляду. Через гумор автори вчать нас відпускати, пробачати, цінувати, любити і жити далі попри все. Вас чекають емоційні гойдалки від сліз до щирого сміху.
Головний герой Саша, має свій бізнес з виготовлення та встановлення пам’ятників. У минулому він архітектор. Але змінив своє життя на таке інертне, бо не хоче жити і просто пливе за течією тому, що так треба. Серед нас ходить багато мерців, які лише здаються живими. У персонажа є донька, яскрава та дотепна дівчина. Але й вона не рятує від такого похмурого життя. Стосунки батьків та дітей розглядаються у цьому фільмі через певні обставини. Взагалі майже всі історії фільму побудовані навколо дітей.
Роль головного героя виконав актор Віталій Салій. Його партнерка по зйомкам актриса Вікторія Городецькая з Литви. Українською говорить з помітним акцентом, але над роллю попрацювала так, що це зовсім не помітно. Вивчити репліки допомогла няня її дитини, яка родом з України. Її персонж Олена, втратила сина через хворобу. Така бізнес леді, яка піклувалася за матеріальний добробут та краще життя, але за цим всім втратила найголовніше. У Саші вона постійно замовляє пам’ятник, але для неї він зовсім не схожий на її сина. Бо жінка не може прийняти смерть, змиритися з нею і тому страждає.
Серед інших персонажів є родина, яка також не сприймає втрату і тому не може прийняти роботу у головного героя. Батьки хочуть побудувати склеп своєму синові на доволі велику та точно зазначену суму. Вони збирали кошти йому на квартиру, але він помер. І тепер батьки хочуть збудувати такий склеп, щоб він вклався в ціну квартири. Кожна людина реагує на втрату по-своєму. Здебільшого не адекватно, бо це тяжке емоційне потрясіння.
Інша історія з книги зображає місцеву божевільну, яка живе на цвинтарі. Вся її велика родина загинула в автокатастрофі і тепер вона знаходиться завжди поруч з ними. Дві жінки, замовляють пам’ятник дитині та ще живій бабусі. Оскільки дитина померла через її необачність. Вона не може собі це пробачити, як і її донька. Фільм є ілюстрацією до чого приводить не сприйняття смерті. Він вчить жити з цими травмами, відпускати та дивитися на себе з іншого боку, з боку життя. Інакше, як ми бачимо, нормальне існування без цього не можливе. У наш час це дуже актуально.
Крім всіх цих трагедій є інша лінія, яка задає динаміку фільму. Ключова тема корупція та бандитські розбірки за те, кому дістанеться кладовище. Оскільки стрічка показувалась за кордоном, західній аудиторії такі речі були дикими. Це додало історії колориту та чесно показало наші недоліки. Петрович власник цвинтаря, підсидів свого попередника, а тепер з часом намагаються підсидіти його. Кримінальне протистояння, кому ж дістанетеся цвинтар. Тут немає позитивного та негативного персонажа. Співчувати герою Віктора Жданова хочеться, але й він сам у свій час робив те саме. Він такий же корупціонер, але як нам здається «свій» та «справедливіший». В цьому і є помилка нашого мислення. Похоронний бізнес це великі гроші, тому без криміналу у наших реаліях обійтись не можливо. Це треба викорінювати.
Дивитися фільм «Я працюю на цвинтарі» можна тепер на Netflix. Дізнайтеся, що приховує головний герой, кому дістанеться цвинтар та чи зможуть всі знову бути щасливими.
Більше в нашому телеграм: