Юрко Іздрик — рокенрольний чувак і не в’їбенне ренесансне чорті шо. Це не моя характеристика, він сам себе так афішує. Ніхто не охарактеризує себе краще, за саму людину. Тому процитуємо так, а ви вже після знайомства з творчістю, самі зрозумієте який він для вас.
Хто такий Юрій Іздрик?
В біографію ми дуже не будемо, зазначимо коротко. Це письменник з Калуша. Народився 16 серпня 1962 року. Його дід був відправлений до сталінських таборів. Маючи репресованого родича не можна було вступати на журналістику, як він хотів. Через це вчився у Львівській політехніці. Перші вірші писав в дитинстві російською мовою, але потім, як і багато з нас зрозумів, що свої думки можна без проблем виражати рідною мовою. Беріть приклад, хто ще не взяв.
Окрім літератури, має невгамовне кохання до музики. За освітою віолончеліст, також гра на фортепіано, цікавиться звуком, як чимось фізичним, а не абстрактним. Колись давно акомпанував Андруховичу на читаннях. Брав участь у проєкті Dramтиатр. Доволі прикольна електронна музика на вірші Іздрика. «Літературно-музичний психоделічний балаган», як зазначають виконавці. Слухайте, не пошкодуєте.
Малював та брав участь у художніх виставках. У 1994 році вийшла проза «Острів КРК». Це як раз було повернення до літератури. А далі вже відомий «Воццек». Більшу частину життя Юрій Іздрик присвятив літературі, музиці та мистецтву. Почав писати вірші про кохання десь після п’ятдесяти років. Таку завзятість та жагу до графоманства він пояснює закоханістю. Але окремо від віршів назвати його ліричним героєм доволі важко.
Юрко Іздрик має нюдси. По приколу зробив таку пікантну фотосесію. Колись навіть можна було придбати собі календар. А тепер дивіться тільки в інтернеті або у книзі "Naked One".
Трохи філософії
Юрій Романович Іздрик вважає, що не всім потрібно читати та не всі потребують читання. Компрометуюча думка для письменника, який зацікавлений у продажі своїх книжок. Щоб читати, треба мати талант читача. Читач в принципі також є автором, бо він декодує текст. В сенсі письменник думає одне, а споживач вже інше. Так народжується багато бачень та роздумів. Іздрик вважає себе талановитішим читачем, ніж письменником. Талант письменника інколи виникає, через начитаність. Така трохи технічна штука. Можна прочитати хоч 100 книжок та бути дурнем, і ні одної і бути людиною здатною в критичне мислення. Тому якщо вам не подобаються книжки і ви не читаєте, можете цього не соромитися. То вже ваш вибір, як каже наш ренесансний герой: “Свобода це твій вибір та твоя відповідальність за твої вчинки».
Про журнал "Четвер"
Іздрик, біографія якого вам вже трохи відома, був редактором журналу «Четвер». Для літераторів це дуже знакова річ. Він видавав його протягом 30 років. Багато наших сучасників там дебютували, наприклад: Сергій Жадан, Ірена Карпа, Любко Дереш, Тарас Прохасько та інші. У інтернетах є невеликий міт, про створення журналу Іздриком разом з Андруховичем. Це не правда. Заснували журнал троє випускників Львівської політехніки, які були далекі від літератури: Антон Селюх, Павло Турко і Юрій Іздрик. Ідея з’явилася на базі появи журналів самвидаву з інших країн, що робили огляд культурних та музичних подій.
Перші два журнали зробили на ксероксі абсолютно самостійно. А щоб залучити спільноту, клеїли об’яви на стовпі “хто хоче робити український андеграунд-літературний журнал, пишіть на адресу”. І таки спрацювало. Відгукнулись Тарас Прохасько, Володимир Єшкін. На момент створення журналу Андрухович навчався у Москві. Іздрик тоді прочитав «Листи в Україну», та був у захваті і захотів познайомитися з письменником. Андрухович, як виявилося, також хотів заснувати літературний журнал. Так він потім і доєднався.
Наступні випуски робили вже на компі, верстка у Word for DOS. Така доісторична прога, я навіть зараз не уявляю, як там щось можна було верстати. Все робилося на великому ентузіазмі, не було спонсорів та навіть нормального паперу. Журнал випускався раз або 2 на рік у вигляді альманаху. Дизайн, верстку та редагування Іздрик робив сам. Це була важлива робота, важливість якої самим авторам було складно зрозуміти до сьогодення. Завдяки цьому відкрився «Станіславський феномен».
Станіславський феномен
Про це часто говорять у контексті сучукрліт. Настав час зрозуміти, що воно означає. Це об’єднання письменників з Франика. Для тих, хто ще не зрозумів чому Станіславський, це стара назва Франківська. Поняття вигадав Володимир Єшкін, він публікувався у Четверзі. Поняття існує не тільки в літературі, але й у мистецтві. Там це пов’язано з Бієнале «Імпреза», виставкою живопису, скульптури, графіки та інших видів мистецтва. Вона проходила у Франику кожні два роки з 1989 по 1997 та мала за ціль інтегрувати Україну у сучасне мистецтво. Вважалось, що в основному все відбувається у Львові, далі більше так не вважалось. Всі митці Станіславського феномену боролися з шароварщиною та примітивною культурою, щоб відійти від канонів краєзнавства та етнографії. Їх бажанням було тікати від шароварщини та примітивної української культури. Це підштовхнуло розвиток сучасного українського мистецтва.
Юрій Іздрик вірші, якого здаються доволі простими та зрозумілими, насправді за допомогою такої форми звертає нашу увагу на більш глобальні речі. Його лірика близька та інтимна. Для початку пропоную вам придбати збірку Іздрика «Ліниві і ніжні», а тепер послухйте плейліст у виконанні автора:
Більше в нашому телеграм:
コメント