Фільм Нарімана Алієва «Додому» є режисерським дебютом. Роуд-муві в жанрі артхаус, я вас попередила, майте це на увазі. Якщо хочеться чогось більш легкого, дивіться «Люксембург, Люксембург». «Додому» за сюжетом доволі просте та зрозуміле кіно, але дуже відверте та щемке. Сильна драма, яка вплине на вас емоційно.
Про Нарімана Алієва
За походженням Наріман кримський татарин, народився в Криму в селі Петрівка у 1992 році. Його батьки повернулися із депортації, але вся сім’я отримала громадянство тільки у 1996 році. В Узбекистані батьки мали налагоджене життя, гарну роботу, отримали дві вищих освіти. Але все одно все покинули, щоб повернутися в Крим. Інтелігентне та інтелектуальне життя перетворилося в звичайний побут та постійне будівництво. Повернення в Крим у татар має сакральне значення.
Після повернення сімей розпалювалася ворожнеча між етносами. Багато людей, як росіян так і українців, заселили у пусті будинки після депортації. Тому всіх напрягало таке повернення, почалися рзмови про самозахопленння земель татарами та відбирання осель у інших. За законом кожен громадянин має право на землю. Татари селилися у полях, облаштовували там свої будинки. Потмі років через 10-15 заводили воду та електрику. Вони не приходили у домівки своїх предків та нікого не чіпали. В них було багато своїх занять з побудови життя та налагодження заробітків. Наріман Алієв згадує це так:
«Я добре пам’ятаю, як ми будувалися: дві кімнати за вісім років перетворилися у справжній великий будинок. Я ніколи не жив у чомусь готовому, проте я бачив своїми очами, як ми будували свій світ. Пам’ятаю, як в моєму дитинстві кримські татари будували будинки колективно: сьогодні ти допомагаєш мені будувати дім, а завтра я тобі».
Кримськотатарською мовою володіє дуже погано, адже в школі її не вивчали, а батькам було ніколи займатися з дітьми. Такі заняття влаштовували у вигляді факультативів на нульових або на сьомих уроках. Така практика була щодо і української мови у совку. Маленькій дитині складно пояснити навіщо вивчати свою мову, якщо все навколо російською. Наразі працює в українському контексті. Якщо не буде України, не буде і розвитку кримськотатарського питання. Щодо ідентичності має такі міркування:
Адже для того, щоб склалася ідентичність, потрібні орієнтири. Якщо ти все життя слухав російську музику, дивився інтелектуальне російське кіно, читав російськомовні книжки, то ти будеш думати: «Адже не можуть усі бути поганими!», «Вони ж несли мені якісь цінності!».
Якщо ти не знаєш, хто такий Ярослав Грицак, не читав жодного вірша Андруховича, не знаєш країни, в якій живеш, а історію бачив лише у шкільному підручнику, то в тебе немає українських орієнтирів, твій світ руйнується, і це жахливий стрес.
У Київ переїхав у 16 років навчатися на режисера. Спочатку закінчив приватний ВНЗ «Інститут екранних мистецтв», а у 2014 році закінчив вже Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого. Є спеціалістом з режисури телебачення. Його викладач Олег Фіалко казав своїм студентам: «Знімайте те, що ви знаєте». На той час Наріману здавалося, що він взагалі нічого не знає. Але потім став більш уважним до свого коріння та походження. Це дало змогу дослідити побут, взаємовідносини та культуру кримських татар у своїх роботах.
До повнометражного дебюту зняв короткі метри:
«Повернутися зі світанком»,
«Тебе кохаю»,
«Без тебе».
Ці фільми відносяться до кримської трилогії. Перший фільм розгортається навколо того, що син хоче поїхати з Криму у велике місто. Для кримців це болісна тематика, коли їх діти їдуть з землі на яку цілі покоління так мріяли повернутися. Це й же конфлікт ми бачимо і у повному метрі «Додому». «Тебе кохаю», як не важко здогадатися будує конфлікт навколо кохання. Про стосунки між татарином та українською дівчиною Це також спірна тема у кримців, адже для збереження нації вони не дуже вітають міжнаціональні шлюби. Нуріман розкриває цю тему, не як упереджене ставлення до інших націй, а як не бажання відпускати своїх дітей з сім’ї. Роздуми на цю тему також присутні у «Додому». «Без тебе» присвячено братові режисера, який загинув у автокатастрофі. Центральною темою є стосунки між братами.
Cімейні цінності у татар більше виражені, ніж у інших націй. Це обумовлено виживанням та традиціями. Короткі метри мали без бюджетне виробництво. Двоюрідні брати знімалися у фільмах, батьки, дядьки допомагали в організації. В Києві у Нарімана не було можливості зробити кіно, бо багато відволікала організація. Коли в 19 років він робив свій перший фільм, то повернувся у Крим і все вдалося зробити за два тижні. Наразі Наріман не впевнений, що буде і надалі знімати кіно. Бо розчарувався у цьому форматі, як можливості комунікації зі світом.
«Додому», фільм відгуки
Синопсис оповіді будується навколо сімейної драми. У Кримського татарина Мустафи, помирає старший син на сході України. Він хоче поховати його на рідній землі за усіма традиціями, а молодшого сина забрати назад, щоб вберегти його. Батько вважає, що переїзд у Київ після анексії відірвав синів від коріння та призвів до смерті старшого. Він не розумів навіщо Назім пішов на війну, вважав, що той втік.
Оскільки це роуд-муві, в центрі дорога. За законом жанру персонажі повинні сісти в машину і вийти з неї іншими людьми. Дорога є метафорою пошуку себе та ідентичності, пошуку шляху батька з сином один до одного. Головні герої міняються та рефлексують протягом стрічки. Конфлікт батьків і дітей, культур, окупація, упереджене ставлення, як українців, так і татар один до одного. Це те, що ви побачите у цій стрічці.
Сам Наріман про свій фільм каже так:
«Я намагаюся підняти дискусію, навіть всередині себе, і проаналізувати проблемні теми — консерватизм, патріархальність і схожі до них. Я не намагаюся сказати, що хтось правий, а хтось ні. Завжди необхідна дискусія і вміння слухати одне одного. Бо проблеми починаються, коли ми перестаємо слухати і чути».
Режисер знімав свої короткі метри про татар, тому для повного метра тематика вже була зрозуміла. Виникла проблема, як знімати про кримців не в Криму? Навроз Хікмет, друг Нарімана, запропонував ідею сюжету гибелі близького родича та шлях до його поховання на рідній землі. З таким сюжетом вдалося поговорити, як про Україну так і про Крим. Однією з особливостей фільму є відсутність музичного супроводу. Це дуже сильний прийом, який важко застосовувати. Але у фільмі вдалося на 100 відсотків. Тиша не вичавлює емоції з глядача, плаксивими мелодіями, а потроху тисне на психіку. Дуже філігранна робота.
Актори грають добре. Головні ролі виконують Ахтем Сеітаблаєв і Ремзі Білялов. Ремзі двоюрідний брат Нарімана. Ахтем Сеітаблаєв відомий український актор та режисер кримськотатарського походження. Наріман запропонував йому другорядну роль, адже хотів, щоб Ахтем сам захотів зніматися у фільмі. Сеітаблаєв згадує про це так:
Чому захотів зіграти головну роль? Мені дуже сподобався сценарій. Це міцна, чуттєва, дуже близька мені історія. Я кримський татарин, і ця історія нагадала мені взаємини з моїм батьком. Вони не такі драматичні, як у сюжеті цього сценарію, але паралелі все ж є. І те, як з локальної історії патріархальної кримськотатарської родини сюжет виростає в історію будь-якої традиції, будь-якої релігійної конфесії, це історія повернення до себе, того самого "додому", яке не тільки є рідною сім'єю, але і розумінням між рідними.
Серед критики є нарікання, щодо шкільної та трохи недолугої української мови. Другорядні персонажі, носії мови, погано їй володіють. Натомість Ремзі Білялов володіє нею досконало.
Я раджу подивитися фільм, треба бути в контексті своєї країни. Якщо ви любите артхауси, то вам обов'язково сподобається. Якщо ні, намагайтеся дивитися картину більш широко та вдумливо. Це не розважальне кіно, за ним ви не відпочините, але отримаєте сильні емоції.
Додому фільм трейлер: